Похожее изображениеВеликоскельовський НВК

КЗ Павлівське НВО

Збірка казок

присвячених 100 річниці

від дня народження В.О.Сухомлинського

« Завдяки казці дитина пізнає світ

не лише розумом, а й серцем»
(В. Сухомлинський)



2017- 2018 н.р.

Лисиччина морока.

Одного разу лисиця вполювала курку; принесла її до нори, та й міркує - з'їсти зараз (а на дворі вже темно), чи вранці? А лисичка наша, красою у лісі славилася, та за фігурою стежила, тому вирішила відкласти на ранок ситну смакоту. А щоб краще спалося, підклала замість подушки під голову курку.

Лежить, а сон не йде, думку гадає - «Мабуть у мене подушка трохи жорсткіша ніж ця курка... З'їм я м'які шматочки, котрі заважають мені спати». Так і вирішила. Лежить, нудиться, ніяк заснути не може. Знов думку гадає - «Мабуть замало з'їла, треба ще попоїсти» З'їла усе м'ясо, тільки кісточки залишились. «Нарешті я засну» - мріє лисичка. Поклала голову на подушку, а вона занадто жорстка. Викинула лиска ті кістки, тай заснула.

Прокинувшись вранці, після чудового сну, лисиця зрозуміла, що заважало їй спати. Ні подушка, ні її відсутність, тільки курка, яку вона бажала з'їсти вночі, не чекаючи до ранку. І зрозуміла лиска, що якщо чогось сильно бажаєш, не відкладай до ранку, роби зараз і буде тобі спокій!

Карпенко Уляна,

учениця 1 класу.

Похожее изображение


Мандрівка Маленького Струмочка.

Одного разу на початку весни, коли перший Пролісок став пробиватися крізь сніг і лід, Маленький Струмочок прокинувся і... нікого біля себе не побачив!

- Піду пошукаю Маму! - подумав новонароджений і по дзюркотів стежкою. Навкруги все було таким цікавим і незвичним. Струмочок замилувався птахами, що летіли з далеких теплих країв.

- Гей, люб’язні, ви не бачили моєї Мами ? - на свій лад привітався Струмочок.

- Ми бачили Високу Гору, вкриту

камінням. Може, то твоя Мама ? - проспівали хором птахи і полетіли далі.

- А хто це ? - гукнув Струмочок уже в порожнє небо, бо птахів віднесло вітром кудись убік.

Раптом до нього донеслося чиєсь напружене хекання і він побачив Зайчика - Стрибунця.

- Ти бігав далеко - далеко. Чи не бачив там моєї Мами ? - звернувся маленький мандрівник.

- Я бачив у лісі Мудру Пантеру. Часом не її ти шукаєш ? - швидко проговорив Зайчик і чимдуж пострибав до лісу. А Струмочок ледве не заплакав і швиденько пошелестів лісовою галявиною. Довго так біг мандрівник. Аж раптом помітив, як з неба почали падати краплинки дрібно - дрібно і густо - густо .

- О - оо! - захоплено вигукнув Струмочок і аж засяяв із радощів. - Дощику, ти певно бачив мою Маму ?

- Так, я часто зустрічаю твою Матусю - Річку, бо кроплю і кроплю її краплинками. Тому так багато в Річці води. Я покажу тобі шлях до неї. - урочисто мовив Дощик.

Похожее изображениеМаленький Струмочок весело побіг за Дощиком, який лив і лив на

лани, дерева і стежки - хай Матуся радіє!

І, нарешті, Маленький Струмочок побачив Річку.

- Добрий вечір, Матусю! Поєднайся із - зі мною, привітайся із весною! - задзюркотів маленький мандрівник.

І вже разом вони весело побігли по лугові, далі по полю, між горами та ярами.

Ось така незвична мандрівка видалася Маленькому Струмочку.

Хрієнко Наталія,

учениця 1 класу.

Зайці-пустунці.

Був сонячний день. Літо - час канікул, радості, сміху й веселих забав. Зайчата гралися до самого вечора. Почало смеркати. Та одне зайченя по імені Варт схопило свій велосипед та почало кружляти на доріжці. Захотілося й іншим отак покататися. Здалеку чути їхній галас та сміх, але заборонено їм кататися на велосипеді: Чотирнадцяти ще немає. Недовго отак на місці вони кружляли, набридло їм. Повів усіх зайчат Варт за собою на небезпечну дорогу, де їздять автомобілі. Та й почали вони там розважатися. Педалі крутять ніжки, кожен з них кудись летить. Уже сигналять їм у вуха, а зайцям все байдуже. Незабаром в одну мить машина зачепила бідолаху Варта. Він упав перевернувся раз, а може й два. Всі затихли на секунду. Здійнялася паніка. Непритомний він лежить. Водій часу не гаючи зателефонував 103. За хвилину приїхала швидка допомога, надала першу допомогу. Бідолаха той отямився. Та, на щастя, обійшлося. Живе та здорове лишилося зайченя.

Зате на все життя засвоїв Варт цей урок, що життя в усіх одне, згадує про це весь час. Грайтесь, бігайте, стрибайте там, де безпечне місце є для вас!

Гетьман Діана,

учениця 1 класу.

Похожее изображение


Несподівана дорожня пригода.

Одного прохолодного суботнього ранку ведмедиця зі своїм сином Мишком сиділи на лісовій зупинці й чекали автобуса. Ведмежа уважно спостерігало за рухом автомобілів.

Непомітно линув час, і ось під’їхав світло-блакитний автобус.

- Це наш, - підвівшись сказала ведмедиця. Вона взяла сина за

руку, і вони разом сіли у транспорт.

Дорога була недовгою. Через деякий час вони вийшли на своїй зупинці й підходили до свого житла. Назустріч їм ішов заєць. Він тримав щось у руках і пильно розглядав. Привітавшись із перехожими, заєць підійшов до перехрестя. Не дивлячись на світлофори, він нешвидкими кроками попрямував на інший бік вулиці. Тут звідки не візьмись виїхала машина. Водій почав сигналити, але розгублений заєць не знав, куди дітись. Машина зупинилася вчасно, але трохи зачепила наляканого перехожого. Усі негайно кинулись до зайця. Він лежав без тями з пошкодженою лапою. І тому викликали швидку допомогу.

Лікарі занесли постраждалого до карети швидкої допомоги, і вони рушили до лікарні. Лісова міліція водія визнала невинним і відразу відпустила. На наступний ранок Мишко вирушив до школи. Проходячи повз зупинку, він чув, як усі мешканці говорили тільки про вчорашню подію із зайцем.

Прийшовши до школи, він чув те саме.

Продзвенів дзвінок, і до класу зайшла їхня вчителька Сова.

- Доброго дня, тітонько Сова, - гуртом промовили учні.

- Доброго дня, діти. Зараз урок основ здоров’я, і тому ми поговоримо з вами про безпеку на дорозі. Усі, мабуть, чули про подію, яка трапилася вчора. І щоб це більше ніколи не повторювалося, треба бути дуже пильними на дорозі. Завжди треба дивитися на світлофори і дорожні знаки. Переходьте дорогу не порушуючи правил дорожнього руху!

Швець Іван,

учень 1 класу.

Картинки по запросу рамка нижня квіти пнг


Краплинка, Росинка та рисове зернятко.

Одного літнього дня захмарило і пішов дощ. Одна з краплинок впала на листок калини. їй дуже сподобалось на листку, але на хмаринці було краще. Вона все дивилась в різні сторони і раптом впала в річку, яка текла зовсім близько.

Краплинка як побачила таку красу, то захотіла провести все своє життя у річці.

Одного разу вона познайомилася з Росинкою, яка впала у воду з очерету. Вони стали чудовими друзями. Потім Краплинка вирішила не просто так плавати по річці, а й допомагати, й сказала Росинці:

- Давай ми будемо не тільки плавати в річці, а і всім допомагати.

- Добре. - відповіла Росинка.

Якось зустріли дві подружки Мишку, яка плакала і запитали:

- Чому ти плачеш? Що сталось?

А Мишка відповідає:

- Я впустила своє рисове зернятко в річку.

- Не сумуй, ми його знайдемо. - говорить Росинка.

Стали шукати. Шукали, шукали, не знайдуть. Аж бачать зграя рибок зібралася біля камінця. Вони туди, а там - зернятко.

Росинка запропонувала:

- Давай ми допоможемо зернятку вирости.

- Давай.

І Краплинка з Росинкою напоїли своєю живою водою зернятко. І стало воно пишним колоском, який похилився аж на берег.

Як побачила Мишка той чарівний колос, зраділа, що навіть підстрибнула, та й стала дякувати:

- Велике спасибі вам за цей колосочок. У ньому так багато налитих водою зерняток. Цих зерняток вистачить, щоб нагодувати всю мою родину.

- Будь ласка, якщо ще буде потрібна наша допомога, звертайся до нас. - відповіли Краплинка з Росинкою.

З тих пір вони багатьом ставали в нагоді.

Від цілющої водиці кожне зернятко проростає.

Бабич Каміла та

Бабич Христина,

учениці 1 класу.

Картинки по запросу рамка нижня квіти пнг


Конкурс краси.

Якось одного разу в моєму квітнику квіти влаштували свято. Вирішили провести конкурс краси і позмагатися, хто з них найгарніший. Суддею зголосилися бути Гладіолус і Тюльпан.

У конкурсі брали участь Ромашка, Троянда, Півонія, Лілія, Жоржина, Фіалка, Хризантема і Маргаритка. Кожна з них вражала по-своєму. Потім судді довго-довго радилися і вирішили, що серед квітів неможливо обрати переможницю. Бо кожна з них чарівна і неповторна, пахуча і гарна.

Тож вони їх привітали, зробили кожній комплімент і побажали й далі квітувати на радість людям.

Юріна Світлана,

учениця 2 класу.

Маленька Троянда.

Була собі лисичка, яку звали Троянда. Одного дня мама і тато поїхали в справах у місто. Мама наказала:

- Сиди тихо, нікому не відкривай.

У двері хтось постукав. Троянда забула мамині слова. Відчинила, а там Грознападос. Він кинув у мішок лисичку і поніс у темний ліс. Каже Грознападос:

- Звари мені борщ.

А вона вигукнула:

- Ні!

І в лисички з’явилися чари. Вона перетворила Грознападоса на доброго вовчика і вони стали друзями.

Похожее изображениеПархоменко Діана,

учениця 2 класу.

Сніжинка і друг.

Одного разу Сніжинка гуляла з другом. Вони гралися. Аж тут посварилися за іграшку. Вони не дружили місяць, потім рік. І ось її друг поїхав, а Сніжинка досі жалкує, що вони не помирилися.

Демидчук Арсеній,

учень 2 класу.

Казка про Кульбабку.

Жила на світі Кульбабка. У неї було тонесеньке стебельце і товсті щоки. Ось одного сонячного ранку Кульбабка побачила себе в краплинці роси і заплакала, бо дуже собі не сподобалась.

Потім вона зателефонувала лікарю пану Павуку. Лікар швидко примчав до хворої, оглянув її. Та нічим не зарадивши, пішов геть.

Стрибав Коник-стрибунець. Він ще ближче підстрибнув до Кульбабки і розсміявся, бо побачив, що в неї такі товсті щоки і тоненьке стебельце. Квіточка ще дужче розплакалась.

Та подув вітер. З Кульбабки полетіли довкола маленькі пухнасті парашутики. Поглянула вона знову в краплинку роси і радісно здивувалася:

- Де ж поділися товсті щоки? Я стала стрункою!

Навіть Коник більше не сміявся з Кульбабки.

Корякіна Дар’я,

учениця 2 класу.

Похожее изображение


Чемний звір.

В одному темному дрімучому лісі жили собі друзі Лев та Зайчик.

Йдучи одного разу на полювання Лев зустрів Зайця – заплаканого, всього в сльозах.

- Що сталося? Чому ти плачеш? - промовив лев.

- Пішов я до лисички в гості, а вона мене образила.

- Та чим же лиска тебе образила? - поцікавився лев.

- Запросила руда мене в гості - став розповідати вухастий. - Накрила стіл. Страви дуже були смачні, та ще й чаєм пригостила з морквяним печивом.

- Це ж добре!

- Так, - погодився вусатий. - Але після того, як я все з'їв, вона сказала, що не хоче більше таких друзів.

Подумав лев тай каже: те, що лисичка сказала, вона повелась не гарно, з гостями так не чинять. Але і ти проявив неповагу до гостинності руденької, тим, що все з'їв. Гості так теж не чинять.

- Та що ж робити? - питає зайча.

- Ну що ж, підемо до лисички разом, - запропонував лев.

Руда, як побачила лева, злякалась. Але Цар звірів вічливо перепросив за те, що навідались до неї без попередження. Заспокоївшись, лисичка запросила їх в дім. Попивши чаю, зайчик зрозумів, що повівся не гарно та перепросив руду. Натомість лиска вибачилась перед вухастим і відтоді більше між ними не було непорозумінь.

Не дивно, що лева називають Царем звірів, адже зміг примирити зайчика з лисичкою!

Швець Ярослав,

учень 2 класу.

Похожее изображение


Птах з червоними грудьми.

Прийшла зима. Землю накрила білим килимом. Дівчинка сиділа біля віконця і дивилася, як тихо на землю спускаються пухнасті сніжинки.

Раптом побачила маленьку червоногруду красиву пташку, яка літала і начебто щось шукала. Дівчинка здогадалась, що птах шукав їжу, бо все було засипане снігом. Вона швиденько одяглася і пішла до комори. Знайшла там годівничку для птахів, яку вони нещодавно збудували разом з татом. Хутко насипала зерна і повісила перед вікном, щоб було як спостерігати за птахами. Дівчинці було радісно, що вона не дала птахам, які звуться снігурами, загинути лютою зимою.

Мусієнко Поліна,

учениця 3класу.

Добро і зло.

Зустрілись Добро і Зло. Добро – життєрадісне і позитивне, а Зло – велике, сильне, страшне та неохайне.

Стежка вузенька, а йти треба швидко і і одному і іншому, то Добро попереду, то Зло. Попереду – річка, місток хиткий, йти вдвох неможливо. Добро перебігло швиденько на інший берег і чекає свого попутчика. А Зло зробивши декілька кроків упало в річку і поплило далеко за течією. Так і серед нас маленьке Добро повинно завжди перемагати велике Зло!

Коряченко Вадим,

учень 4 класу.

Закоханий тюльпан.

У квітнику рано на весні розквітнув тюльпан. Квітка була яскрава, нею постійно всі милувалися. Інші квіти зеленіли, але ще цвіт не викидали. Гордовитий тюльпан піднявшись на стрункій стеблині, звисока поглядав на квіткове царство. Він всіх зневажав, бо на той час був гарним і цим пишався.

Та пригріло весняне сонечко, дні ставали теплішими, дружно підростали квіти, а тюльпан змарнів, пелюстки поблідли. А головне, вже не він милував око. Один за одним зацвітали інші квіти.

А що з тюльпаном? Він залишився один, бо не міг змиритися з тим, що втратив свою красу.

Коряченко Ірина,

учениця 4класу.

Картинки по запросу рамка нижня квіти пнг


Пригоди Вухастика.

Жив собі зайчик, і звали його Вухастик. Він і справді мав великі вуха, тому його так і звали. Одного дня вирішив Вухастик сходити в гості до свого друга віслючка , якого звали Сонько, тому що він завжди дрімав.

Зібрав собі в торбинку хліба, моркви і гостинців для друга та й вирушив у дорогу.

Його шлях пролягав через ліс і річку.

В тому лісі жила хитра лисичка, яка давно полювала на зайчика. І ось за вгледівши його на стежинці лисичка прикинулася кволою, з пораненою лапкою – вона знала, що Вухастик добрий і не залишить її в біді, а вона його тим самим заманить у свою нірку. Коли зайчик підійшов поближче, почала лисичка охати та ахати:

– Охо-хох, бідна ж я й нещасна - ніхто мені не допоможе дістатися до нірки. А у мене ж ніжка потрапила до капкану – брехала лисичка.

– Що за біда з тобою трапилася? – Запитав зайчик. .– Чи можу я тобі якось допомогти?

– Та ось потрапила я в пастку ,– мовить лисичка, - І ніжку поранила – тепер важко мені дістатися додому – виспівує руда хитрюга.

– Давай допоможу, – запропонував Вухастик, - Спирайся на мене - я тебе доведу додому.

А лисичці цого й треба. Сперлася на зайчика, та й веде до своєї нірки.

От і дійшли вже, а лисичка й думає- як би заманити зайчисько в нірку. Та й говорить йому:

- Раз ти такий добрий, то допоможи мені ще раз – винеси мені з нірки стілець – я трішки на подвірיї посидіти хочу.

- Добре , - каже зайчик, - Зараз винесу.

Тільки- но він зайшов до нірки, а лисичка враз зачинила двері і побігла звати кума- вовка на вечерю. Засумував Вухастик, що ось так потрапив на хитрість лисиці і вирішив її провчити. Поки лисичка бігала за вовком - він вирив з нірки вихід на інший бік і втік.

Йде зайчик далі . Дійшов до річки , аж там місток розламався. Став зайчик думати –гадати, як йому дістатися іншого берега. Аж раптом, побачив він величезну черепаху, яка грілася в сонячних променях. Він її і просе:

– Черепашко, а чи не могла б ти допомогти мені перейти через річку?

А черепаха й відповідає.

– Так, звичайно, мені не важко. Тим паче, що твій друг Сонько вже давно тебе виглядає і дуже сумує за тобою.

Перевезла черепаха Вуханчика на інший берег. Друзі були дуже раді зустрітися. Зайчик розповів віслючку про свої пригоди і вони разом посміялися з обдуреної хитрюги – лисиці.

Найдьонов Сергій,

учень 4 класу.

Бідний тесля.

Колись давно жив багатий чоловік який бажав творити добро. Якось одного разу він запросив до себе бідного теслю, який жив у жахливих умовах і доручив йому збудувати дім. Але захотів щоб дім був бездоганним. Він дав теслі багато грошей, щоб той купив необхідний матеріал, а сам поїхав. Тесля не довго думаючи, купив найдешевші матеріали. Адже він будував дім не для себе.

Минуло два роки. Знову пан з’явився перед теслею тай каже: - Гарний ти дім побудував, але шкода що не міцний. Я саме збирався тобі його подарувати!

Тож знайте , коли виконуєте роботу – виконуйте її як для себе…

Дорошенко Олена,

учениця 6 класу.

Хоробрі діти.

В сиву давнину жили дві сім’ї. Одна з них була багата, а інша бідна. Багаті жили в достатку, ні в чому не мали потреб. А бідні виживали як могли. У багатих була одна донька, а у бідних семеро дітей. Донька багатих не поважала, не розуміла інших людей, була жорстокою і жадібною.

Бідні люди завжди прихищали в себе чужих людей, та ще й пригощали тим що в них було.

Одного разу діти бідних і донька багатих пішли в ліс по гриби та ягоди. Але там їх чекала небезпека – на них напав старий сірий вовк. Доньці багатих вдалося втекти, бо вона виявилася сильніша та хитріша. А бідні діти почали відбиватися від вовка палицями. А та хитрюща дівчина, тікаючи від вовка, пообіцяла покликати дорослих на допомогу. Але прибігши додому нічого нікому не сказала.

Вовк тим часом виявився старим та кволим. Трішки погарчавши на дітей пішов собі геть.

Діти налякані та обезсилені повернулися додому. Біля їхнього подвір’я безтурботно гуляла багата дівчинка. Проходивши повз неї, вони нічого їй не сказали. Побачивши їхні знесилені обличчя, дівчинка злякалася, що діти розкажуть все її батькам. Нарешті вона зрозуміла, що вчинила не правильно. Їй стало дуже соромно. Дівчинка вибачилася перед дітьми за свої вчинки. З того часу вони почали товаришувати.

Я сподіваюся, що ця історія навчить нас бути чесними, добрими та хоробрими людьми!

Богошура Леоніла,

учениця 6 класу.

Картинки по запросу рамка нижня квіти пнг


Пригоди в казковому лісі.

Жили-були у великому казковому лісі Зайчик-вуханчик, Ведмедик-ласунчик, Вовчик-братик, Їжачок-багато колючок, Білочка-вертілочка, Мишка-сірушка та Лисичка-чарівничка. Жили вони поживали, горя не знали. Кожного дня свята справляли. Жили вони дружньо, ніколи не сварилися, працювали разом на спільний добробут.

Та одного дня прийшла лисичка до старого дуба і зустріла Лісовичка, який сидів під деревом і відпочивав після далекої дороги. Привіталася лисичка і запитала, чи не потрібна допомога старенькому Лісовичку. Лісовичок попрохав, щоб лисичка принесла йому води напитися, вона миттю збігала до струмочка, набрала води і принесла дідусеві. Старенький напився, відпочив і на знак подяки подарував лисичці чарівну паличку, яка виконувала будь-яке бажання. Лісовичок застеріг: «Паличка – чарівна, кожне прохання виконає вона. Але якщо твої наміри будуть злими, багато горя принесе вона!». Потім старий зник, а лисичка радісно побігла на лісову галявину до своїх друзів. Дорогою вона подумала, що звірі будуть заздрити її дарунку і вирішила їх зачарувати. Першого на своєму шляху зустріла Ведмедика-ласунчика, почала вихвалятися своєю паличкою, та ведмедик сказав їй: «Твоя паличка може принести багато користі й добра! До речі, я дуже хочу їсти, чи не могла б ти мені начаклувати горщик меду? ». Лисичка подумала і відповіла: «Ще чого! Це моя паличка, що захочу, те й замовлю!», змахнула паличкою, та в думках подумала, що ведмедика треба провчити за зухвальство й косолапий миттю перетворився на великий камінь. Лисичка спочатку злякалася, а потім подумала, що так можна зачаклувати всіх тварин у лісі і ніхто не буде заважати їй користуватися чарівною паличкою, і буде вона одна господарювати у цілому лісі. Руда знала, в цей час звірі збираються на галявині і готують смачний обід. Вона тихенько підкралася до галявини та побачила тварин, які весело гомоніли, готуючи страви. Дочекавшись доки друзі почнуть по одному розходитись по своїх домівках, вона по черзі зачаклувала їх. Зайчик-вуханчик залишився один на галявині, бо сьогодні була його черга мити посуд. Зайчик відчув щось недобре і побіг перевірити, як там його найкраща подружка Білочка-вертілочка. По дорозі до неї на його шляху постійно траплялися грудки каміння, в одному камені він впізнав риси своєї подружки і раптом почув за спиною голос: «Привіт зайчику, що трапилось?» - це був старичок-Лісовичок. Зайчик розповів дідусеві про камені і про те, що зникли всі його друзі, а в одному камені він впізнав свою подругу-білочку. Лісовичок зажурено опустив голову й промовив: «Знаю я, що трапилось! Це Лисичка-Чарівничка не послухала моєї поради та пихатість і небажання ділитися погубили її, вона перейшла на бік зла і зачаклувала твоїх друзів, перетворивши їх на камені. Та не сумуй, я знаю, як допомогти і повернути твоїх друзів, і лисичку врятувати від чар». Лісовичок розповів зайчику, що йому треба знайти лисичку і коли вона махне паличкою, сказати такі слова: «Стань паличка на бік добра, бо стала лисонька вже зла. Я буду звірям помогать, з полону буду визволять!». Зайчик миттю побіг до лисичкиної хатинки і побачив як вона ходила і пишалася собою, помітивши Вуханчика сказала: «Я і забула зовсім про тебе, ще одного камінчика в лісі не вистачає», і змахнула паличкою та Зайчик швидко промовив необхідні слова і паличка опинилася в лапках сірого. Зайчик дуже побажав, щоб лисичка знову стала дружньою та доброю, а друзі-звірі повернулися у свій звичний вигляд. Зайчик так сильно цього побажав, що миттю все так і сталося. Стали вони знову жити в злагоді та мирі, а Зайчик-Вуханчик став лісовим чарівником і за допомогою своєї чарівної палички робив тільки добро і допомагав лісовим жителям.

Бобик Дар’я ,

учениця 9класу.

МОЛОКО.

На краю села, в старій обшарпаній хаті жила велика сім’я. Жили у цій хаті і баба з дідом, і батько з матінкою, і двоє синочків: старший Микита та менший Остап.

Батько з матінкою трудилися цілими днями, та грошей не вистачало. Ледь-ледь кінці з кінцями зводили. Батько працював на фермі, а мати доглядала за старою бабусею, у якої була корова і якій було важко самій по господарству. Колись приїхав за бабусею син та забрав її до міста жити, а старенька на знак подяки, що молода жінка доглядала її віддала їй свою корову.

Остап був добрий, чуйний хлопчик і тому одразу сказав матінці, що буде допомагати їй з коровою, буде ганяти її пасти. Матінка погодилась та Остап був ще малий, тому з ним мав ходити Микита, а останній був страшенний ледарь. Малий Остап завжди все робив за старшого брата і ніколи не видавав, що той тільки те й робе, що байдики б’є. Микита ж навпаки завжди підставляв Остапа та знущався над ним.

Вже настала осінь, листя на деревах пожовтіло. Остап любив пасти корову восени, він дивився на дивовижні кольори дерев та уявляв, що потрапив до чарівної країни. Одного дня настала черга хлопців йти пасти корів. Матінка пообіцяла, що на обід спече братикам запашний каравай, та принесе молока, що корова дала вранці. Остап був щасливий, бо дуже любив молоко, яке давала їх корова, та ще й з запашним хлібом. Цілий день малий Остап сумлінно виконував свою роботу, а до Микити прийшов друг та вони програли цілий день камінцями. «Я хочу молока!», - сказав друг Микити. «Допоможи мені провчити малого, тоді віддам тобі своє молоко», - відповів Микита. «А що треба робити?», - запитав хлопчик. Микита щось прошепотів другові на вухо, вони засміялися, вскочили та побігли. Микита з другом підбігли до корови та з силою вдарили її по заднім ногам, корова злякалася і побігла в очерет, потім вибігла і помчала в сторону села. Малий Остап біг за коровою і кричав, щоб вона зупинилася, проте тварина вже була в селі і зупинилася тільки тоді, коли знесла огорожу одних із жителів села. Жителька хати помчала по матінку Остапа, коли ж розгублена мати прибігла, то вже й прийшов Микита. «Що трапилося, хлопці?!», запитала матінка. «Остап злякав корову й вона сказилася!», з підлим обличчям відповів Микита. «Це правда, Остапе?», суворо запитала мама. Малий Остап знову не схотів видавати підлого брата і відповів, що то була правда. Матінка суворо глянула на малого, забрала Микиту додому їсти каравай з молоком. Малий Остап лишився один клепати огорожу.

Мавріц Дар’я ,

учениця 9 класу.

Краплинки золота.

Похожее изображениеВ одній хатині, на окраїні села, жила бідна родина і жив у тій родині хлопчик Омелько. Вийшов якось вранці Омелько на подвір’я та побачив золоті росинки. Зрадів Омелько, назбирав повний кошик золотих росинок. Тато Омелька поїхав до міста та й продав золото багатому ювелірові. З усіма грошима пішов батько на базар та купив коня з бричкою, корову, свиней та курей. Стала тепер родина Омелька жити у достатку. Корова давала молоко, мама Омелька продавала молоко та ще й собі лишалося. Тато Омелька возив бричкою людей на базар, за що ті йому гроші давали. Так і жили собі в добробуті. Омелько виріс, оженився й народився в нього свій син. Кожного вечора розповідав Омелько синові історію, як чарівна роса змінила його життя на краще.

Швець Олена ,

учениця 9 класу.

Похожее изображениеВеликоскельовський НВК

КЗ Павлівське НВО

Збірка казок

присвячених 100 річниці

від дня народження В.О.Сухомлинського

« Завдяки казці дитина пізнає світ

не лише розумом, а й серцем»
(В. Сухомлинський)

Картинки по запросу сухомлинський


2017- 2018 н.р.

Лисиччина морока.

Одного разу лисиця вполювала курку; принесла її до нори, та й міркує - з'їсти зараз (а на дворі вже темно), чи вранці? А лисичка наша, красою у лісі славилася, та за фігурою стежила, тому вирішила відкласти на ранок ситну смакоту. А щоб краще спалося, підклала замість подушки під голову курку.

Лежить, а сон не йде, думку гадає - «Мабуть у мене подушка трохи жорсткіша ніж ця курка... З'їм я м'які шматочки, котрі заважають мені спати». Так і вирішила. Лежить, нудиться, ніяк заснути не може. Знов думку гадає - «Мабуть замало з'їла, треба ще попоїсти» З'їла усе м'ясо, тільки кісточки залишились. «Нарешті я засну» - мріє лисичка. Поклала голову на подушку, а вона занадто жорстка. Викинула лиска ті кістки, тай заснула.

Прокинувшись вранці, після чудового сну, лисиця зрозуміла, що заважало їй спати. Ні подушка, ні її відсутність, тільки курка, яку вона бажала з'їсти вночі, не чекаючи до ранку. І зрозуміла лиска, що якщо чогось сильно бажаєш, не відкладай до ранку, роби зараз і буде тобі спокій!

Карпенко Уляна,

учениця 1 класу.

Похожее изображение


Мандрівка Маленького Струмочка.

Одного разу на початку весни, коли перший Пролісок став пробиватися крізь сніг і лід, Маленький Струмочок прокинувся і... нікого біля себе не побачив!

- Піду пошукаю Маму! - подумав новонароджений і по дзюркотів стежкою. Навкруги все було таким цікавим і незвичним. Струмочок замилувався птахами, що летіли з далеких теплих країв.

- Гей, люб’язні, ви не бачили моєї Мами ? - на свій лад привітався Струмочок.

- Ми бачили Високу Гору, вкриту

камінням. Може, то твоя Мама ? - проспівали хором птахи і полетіли далі.

- А хто це ? - гукнув Струмочок уже в порожнє небо, бо птахів віднесло вітром кудись убік.

Раптом до нього донеслося чиєсь напружене хекання і він побачив Зайчика - Стрибунця.

- Ти бігав далеко - далеко. Чи не бачив там моєї Мами ? - звернувся маленький мандрівник.

- Я бачив у лісі Мудру Пантеру. Часом не її ти шукаєш ? - швидко проговорив Зайчик і чимдуж пострибав до лісу. А Струмочок ледве не заплакав і швиденько пошелестів лісовою галявиною. Довго так біг мандрівник. Аж раптом помітив, як з неба почали падати краплинки дрібно - дрібно і густо - густо .

- О - оо! - захоплено вигукнув Струмочок і аж засяяв із радощів. - Дощику, ти певно бачив мою Маму ?

- Так, я часто зустрічаю твою Матусю - Річку, бо кроплю і кроплю її краплинками. Тому так багато в Річці води. Я покажу тобі шлях до неї. - урочисто мовив Дощик.

Похожее изображениеМаленький Струмочок весело побіг за Дощиком, який лив і лив на

лани, дерева і стежки - хай Матуся радіє!

І, нарешті, Маленький Струмочок побачив Річку.

- Добрий вечір, Матусю! Поєднайся із - зі мною, привітайся із весною! - задзюркотів маленький мандрівник.

І вже разом вони весело побігли по лугові, далі по полю, між горами та ярами.

Ось така незвична мандрівка видалася Маленькому Струмочку.

Хрієнко Наталія,

учениця 1 класу.

Зайці-пустунці.

Був сонячний день. Літо - час канікул, радості, сміху й веселих забав. Зайчата гралися до самого вечора. Почало смеркати. Та одне зайченя по імені Варт схопило свій велосипед та почало кружляти на доріжці. Захотілося й іншим отак покататися. Здалеку чути їхній галас та сміх, але заборонено їм кататися на велосипеді: Чотирнадцяти ще немає. Недовго отак на місці вони кружляли, набридло їм. Повів усіх зайчат Варт за собою на небезпечну дорогу, де їздять автомобілі. Та й почали вони там розважатися. Педалі крутять ніжки, кожен з них кудись летить. Уже сигналять їм у вуха, а зайцям все байдуже. Незабаром в одну мить машина зачепила бідолаху Варта. Він упав перевернувся раз, а може й два. Всі затихли на секунду. Здійнялася паніка. Непритомний він лежить. Водій часу не гаючи зателефонував 103. За хвилину приїхала швидка допомога, надала першу допомогу. Бідолаха той отямився. Та, на щастя, обійшлося. Живе та здорове лишилося зайченя.

Зате на все життя засвоїв Варт цей урок, що життя в усіх одне, згадує про це весь час. Грайтесь, бігайте, стрибайте там, де безпечне місце є для вас!

Гетьман Діана,

учениця 1 класу.

Похожее изображение


Несподівана дорожня пригода.

Одного прохолодного суботнього ранку ведмедиця зі своїм сином Мишком сиділи на лісовій зупинці й чекали автобуса. Ведмежа уважно спостерігало за рухом автомобілів.

Непомітно линув час, і ось під’їхав світло-блакитний автобус.

- Це наш, - підвівшись сказала ведмедиця. Вона взяла сина за

руку, і вони разом сіли у транспорт.

Дорога була недовгою. Через деякий час вони вийшли на своїй зупинці й підходили до свого житла. Назустріч їм ішов заєць. Він тримав щось у руках і пильно розглядав. Привітавшись із перехожими, заєць підійшов до перехрестя. Не дивлячись на світлофори, він нешвидкими кроками попрямував на інший бік вулиці. Тут звідки не візьмись виїхала машина. Водій почав сигналити, але розгублений заєць не знав, куди дітись. Машина зупинилася вчасно, але трохи зачепила наляканого перехожого. Усі негайно кинулись до зайця. Він лежав без тями з пошкодженою лапою. І тому викликали швидку допомогу.

Лікарі занесли постраждалого до карети швидкої допомоги, і вони рушили до лікарні. Лісова міліція водія визнала невинним і відразу відпустила. На наступний ранок Мишко вирушив до школи. Проходячи повз зупинку, він чув, як усі мешканці говорили тільки про вчорашню подію із зайцем.

Прийшовши до школи, він чув те саме.

Продзвенів дзвінок, і до класу зайшла їхня вчителька Сова.

- Доброго дня, тітонько Сова, - гуртом промовили учні.

- Доброго дня, діти. Зараз урок основ здоров’я, і тому ми поговоримо з вами про безпеку на дорозі. Усі, мабуть, чули про подію, яка трапилася вчора. І щоб це більше ніколи не повторювалося, треба бути дуже пильними на дорозі. Завжди треба дивитися на світлофори і дорожні знаки. Переходьте дорогу не порушуючи правил дорожнього руху!

Швець Іван,

учень 1 класу.

Картинки по запросу рамка нижня квіти пнг


Краплинка, Росинка та рисове зернятко.

Одного літнього дня захмарило і пішов дощ. Одна з краплинок впала на листок калини. їй дуже сподобалось на листку, але на хмаринці було краще. Вона все дивилась в різні сторони і раптом впала в річку, яка текла зовсім близько.

Краплинка як побачила таку красу, то захотіла провести все своє життя у річці.

Одного разу вона познайомилася з Росинкою, яка впала у воду з очерету. Вони стали чудовими друзями. Потім Краплинка вирішила не просто так плавати по річці, а й допомагати, й сказала Росинці:

- Давай ми будемо не тільки плавати в річці, а і всім допомагати.

- Добре. - відповіла Росинка.

Якось зустріли дві подружки Мишку, яка плакала і запитали:

- Чому ти плачеш? Що сталось?

А Мишка відповідає:

- Я впустила своє рисове зернятко в річку.

- Не сумуй, ми його знайдемо. - говорить Росинка.

Стали шукати. Шукали, шукали, не знайдуть. Аж бачать зграя рибок зібралася біля камінця. Вони туди, а там - зернятко.

Росинка запропонувала:

- Давай ми допоможемо зернятку вирости.

- Давай.

І Краплинка з Росинкою напоїли своєю живою водою зернятко. І стало воно пишним колоском, який похилився аж на берег.

Як побачила Мишка той чарівний колос, зраділа, що навіть підстрибнула, та й стала дякувати:

- Велике спасибі вам за цей колосочок. У ньому так багато налитих водою зерняток. Цих зерняток вистачить, щоб нагодувати всю мою родину.

- Будь ласка, якщо ще буде потрібна наша допомога, звертайся до нас. - відповіли Краплинка з Росинкою.

З тих пір вони багатьом ставали в нагоді.

Від цілющої водиці кожне зернятко проростає.

Бабич Каміла та

Бабич Христина,

учениці 1 класу.

Картинки по запросу рамка нижня квіти пнг


Конкурс краси.

Якось одного разу в моєму квітнику квіти влаштували свято. Вирішили провести конкурс краси і позмагатися, хто з них найгарніший. Суддею зголосилися бути Гладіолус і Тюльпан.

У конкурсі брали участь Ромашка, Троянда, Півонія, Лілія, Жоржина, Фіалка, Хризантема і Маргаритка. Кожна з них вражала по-своєму. Потім судді довго-довго радилися і вирішили, що серед квітів неможливо обрати переможницю. Бо кожна з них чарівна і неповторна, пахуча і гарна.

Тож вони їх привітали, зробили кожній комплімент і побажали й далі квітувати на радість людям.

Юріна Світлана,

учениця 2 класу.

Маленька Троянда.

Була собі лисичка, яку звали Троянда. Одного дня мама і тато поїхали в справах у місто. Мама наказала:

- Сиди тихо, нікому не відкривай.

У двері хтось постукав. Троянда забула мамині слова. Відчинила, а там Грознападос. Він кинув у мішок лисичку і поніс у темний ліс. Каже Грознападос:

- Звари мені борщ.

А вона вигукнула:

- Ні!

І в лисички з’явилися чари. Вона перетворила Грознападоса на доброго вовчика і вони стали друзями.

Похожее изображениеПархоменко Діана,

учениця 2 класу.

Сніжинка і друг.

Одного разу Сніжинка гуляла з другом. Вони гралися. Аж тут посварилися за іграшку. Вони не дружили місяць, потім рік. І ось її друг поїхав, а Сніжинка досі жалкує, що вони не помирилися.

Демидчук Арсеній,

учень 2 класу.

Казка про Кульбабку.

Жила на світі Кульбабка. У неї було тонесеньке стебельце і товсті щоки. Ось одного сонячного ранку Кульбабка побачила себе в краплинці роси і заплакала, бо дуже собі не сподобалась.

Потім вона зателефонувала лікарю пану Павуку. Лікар швидко примчав до хворої, оглянув її. Та нічим не зарадивши, пішов геть.

Стрибав Коник-стрибунець. Він ще ближче підстрибнув до Кульбабки і розсміявся, бо побачив, що в неї такі товсті щоки і тоненьке стебельце. Квіточка ще дужче розплакалась.

Та подув вітер. З Кульбабки полетіли довкола маленькі пухнасті парашутики. Поглянула вона знову в краплинку роси і радісно здивувалася:

- Де ж поділися товсті щоки? Я стала стрункою!

Навіть Коник більше не сміявся з Кульбабки.

Корякіна Дар’я,

учениця 2 класу.

Похожее изображение


Чемний звір.

В одному темному дрімучому лісі жили собі друзі Лев та Зайчик.

Йдучи одного разу на полювання Лев зустрів Зайця – заплаканого, всього в сльозах.

- Що сталося? Чому ти плачеш? - промовив лев.

- Пішов я до лисички в гості, а вона мене образила.

- Та чим же лиска тебе образила? - поцікавився лев.

- Запросила руда мене в гості - став розповідати вухастий. - Накрила стіл. Страви дуже були смачні, та ще й чаєм пригостила з морквяним печивом.

- Це ж добре!

- Так, - погодився вусатий. - Але після того, як я все з'їв, вона сказала, що не хоче більше таких друзів.

Подумав лев тай каже: те, що лисичка сказала, вона повелась не гарно, з гостями так не чинять. Але і ти проявив неповагу до гостинності руденької, тим, що все з'їв. Гості так теж не чинять.

- Та що ж робити? - питає зайча.

- Ну що ж, підемо до лисички разом, - запропонував лев.

Руда, як побачила лева, злякалась. Але Цар звірів вічливо перепросив за те, що навідались до неї без попередження. Заспокоївшись, лисичка запросила їх в дім. Попивши чаю, зайчик зрозумів, що повівся не гарно та перепросив руду. Натомість лиска вибачилась перед вухастим і відтоді більше між ними не було непорозумінь.

Не дивно, що лева називають Царем звірів, адже зміг примирити зайчика з лисичкою!

Швець Ярослав,

учень 2 класу.

Похожее изображение


Птах з червоними грудьми.

Прийшла зима. Землю накрила білим килимом. Дівчинка сиділа біля віконця і дивилася, як тихо на землю спускаються пухнасті сніжинки.

Раптом побачила маленьку червоногруду красиву пташку, яка літала і начебто щось шукала. Дівчинка здогадалась, що птах шукав їжу, бо все було засипане снігом. Вона швиденько одяглася і пішла до комори. Знайшла там годівничку для птахів, яку вони нещодавно збудували разом з татом. Хутко насипала зерна і повісила перед вікном, щоб було як спостерігати за птахами. Дівчинці було радісно, що вона не дала птахам, які звуться снігурами, загинути лютою зимою.

Мусієнко Поліна,

учениця 3класу.

Добро і зло.

Зустрілись Добро і Зло. Добро – життєрадісне і позитивне, а Зло – велике, сильне, страшне та неохайне.

Стежка вузенька, а йти треба швидко і і одному і іншому, то Добро попереду, то Зло. Попереду – річка, місток хиткий, йти вдвох неможливо. Добро перебігло швиденько на інший берег і чекає свого попутчика. А Зло зробивши декілька кроків упало в річку і поплило далеко за течією. Так і серед нас маленьке Добро повинно завжди перемагати велике Зло!

Коряченко Вадим,

учень 4 класу.

Закоханий тюльпан.

У квітнику рано на весні розквітнув тюльпан. Квітка була яскрава, нею постійно всі милувалися. Інші квіти зеленіли, але ще цвіт не викидали. Гордовитий тюльпан піднявшись на стрункій стеблині, звисока поглядав на квіткове царство. Він всіх зневажав, бо на той час був гарним і цим пишався.

Та пригріло весняне сонечко, дні ставали теплішими, дружно підростали квіти, а тюльпан змарнів, пелюстки поблідли. А головне, вже не він милував око. Один за одним зацвітали інші квіти.

А що з тюльпаном? Він залишився один, бо не міг змиритися з тим, що втратив свою красу.

Коряченко Ірина,

учениця 4класу.

Картинки по запросу рамка нижня квіти пнг


Пригоди Вухастика.

Жив собі зайчик, і звали його Вухастик. Він і справді мав великі вуха, тому його так і звали. Одного дня вирішив Вухастик сходити в гості до свого друга віслючка , якого звали Сонько, тому що він завжди дрімав.

Зібрав собі в торбинку хліба, моркви і гостинців для друга та й вирушив у дорогу.

Його шлях пролягав через ліс і річку.

В тому лісі жила хитра лисичка, яка давно полювала на зайчика. І ось за вгледівши його на стежинці лисичка прикинулася кволою, з пораненою лапкою – вона знала, що Вухастик добрий і не залишить її в біді, а вона його тим самим заманить у свою нірку. Коли зайчик підійшов поближче, почала лисичка охати та ахати:

– Охо-хох, бідна ж я й нещасна - ніхто мені не допоможе дістатися до нірки. А у мене ж ніжка потрапила до капкану – брехала лисичка.

– Що за біда з тобою трапилася? – Запитав зайчик. .– Чи можу я тобі якось допомогти?

– Та ось потрапила я в пастку ,– мовить лисичка, - І ніжку поранила – тепер важко мені дістатися додому – виспівує руда хитрюга.

– Давай допоможу, – запропонував Вухастик, - Спирайся на мене - я тебе доведу додому.

А лисичці цого й треба. Сперлася на зайчика, та й веде до своєї нірки.

От і дійшли вже, а лисичка й думає- як би заманити зайчисько в нірку. Та й говорить йому:

- Раз ти такий добрий, то допоможи мені ще раз – винеси мені з нірки стілець – я трішки на подвірיї посидіти хочу.

- Добре , - каже зайчик, - Зараз винесу.

Тільки- но він зайшов до нірки, а лисичка враз зачинила двері і побігла звати кума- вовка на вечерю. Засумував Вухастик, що ось так потрапив на хитрість лисиці і вирішив її провчити. Поки лисичка бігала за вовком - він вирив з нірки вихід на інший бік і втік.

Йде зайчик далі . Дійшов до річки , аж там місток розламався. Став зайчик думати –гадати, як йому дістатися іншого берега. Аж раптом, побачив він величезну черепаху, яка грілася в сонячних променях. Він її і просе:

– Черепашко, а чи не могла б ти допомогти мені перейти через річку?

А черепаха й відповідає.

– Так, звичайно, мені не важко. Тим паче, що твій друг Сонько вже давно тебе виглядає і дуже сумує за тобою.

Перевезла черепаха Вуханчика на інший берег. Друзі були дуже раді зустрітися. Зайчик розповів віслючку про свої пригоди і вони разом посміялися з обдуреної хитрюги – лисиці.

Найдьонов Сергій,

учень 4 класу.

Бідний тесля.

Колись давно жив багатий чоловік який бажав творити добро. Якось одного разу він запросив до себе бідного теслю, який жив у жахливих умовах і доручив йому збудувати дім. Але захотів щоб дім був бездоганним. Він дав теслі багато грошей, щоб той купив необхідний матеріал, а сам поїхав. Тесля не довго думаючи, купив найдешевші матеріали. Адже він будував дім не для себе.

Минуло два роки. Знову пан з’явився перед теслею тай каже: - Гарний ти дім побудував, але шкода що не міцний. Я саме збирався тобі його подарувати!

Тож знайте , коли виконуєте роботу – виконуйте її як для себе…

Дорошенко Олена,

учениця 6 класу.

Хоробрі діти.

В сиву давнину жили дві сім’ї. Одна з них була багата, а інша бідна. Багаті жили в достатку, ні в чому не мали потреб. А бідні виживали як могли. У багатих була одна донька, а у бідних семеро дітей. Донька багатих не поважала, не розуміла інших людей, була жорстокою і жадібною.

Бідні люди завжди прихищали в себе чужих людей, та ще й пригощали тим що в них було.

Одного разу діти бідних і донька багатих пішли в ліс по гриби та ягоди. Але там їх чекала небезпека – на них напав старий сірий вовк. Доньці багатих вдалося втекти, бо вона виявилася сильніша та хитріша. А бідні діти почали відбиватися від вовка палицями. А та хитрюща дівчина, тікаючи від вовка, пообіцяла покликати дорослих на допомогу. Але прибігши додому нічого нікому не сказала.

Вовк тим часом виявився старим та кволим. Трішки погарчавши на дітей пішов собі геть.

Діти налякані та обезсилені повернулися додому. Біля їхнього подвір’я безтурботно гуляла багата дівчинка. Проходивши повз неї, вони нічого їй не сказали. Побачивши їхні знесилені обличчя, дівчинка злякалася, що діти розкажуть все її батькам. Нарешті вона зрозуміла, що вчинила не правильно. Їй стало дуже соромно. Дівчинка вибачилася перед дітьми за свої вчинки. З того часу вони почали товаришувати.

Я сподіваюся, що ця історія навчить нас бути чесними, добрими та хоробрими людьми!

Богошура Леоніла,

учениця 6 класу.

Картинки по запросу рамка нижня квіти пнг


Пригоди в казковому лісі.

Жили-були у великому казковому лісі Зайчик-вуханчик, Ведмедик-ласунчик, Вовчик-братик, Їжачок-багато колючок, Білочка-вертілочка, Мишка-сірушка та Лисичка-чарівничка. Жили вони поживали, горя не знали. Кожного дня свята справляли. Жили вони дружньо, ніколи не сварилися, працювали разом на спільний добробут.

Та одного дня прийшла лисичка до старого дуба і зустріла Лісовичка, який сидів під деревом і відпочивав після далекої дороги. Привіталася лисичка і запитала, чи не потрібна допомога старенькому Лісовичку. Лісовичок попрохав, щоб лисичка принесла йому води напитися, вона миттю збігала до струмочка, набрала води і принесла дідусеві. Старенький напився, відпочив і на знак подяки подарував лисичці чарівну паличку, яка виконувала будь-яке бажання. Лісовичок застеріг: «Паличка – чарівна, кожне прохання виконає вона. Але якщо твої наміри будуть злими, багато горя принесе вона!». Потім старий зник, а лисичка радісно побігла на лісову галявину до своїх друзів. Дорогою вона подумала, що звірі будуть заздрити її дарунку і вирішила їх зачарувати. Першого на своєму шляху зустріла Ведмедика-ласунчика, почала вихвалятися своєю паличкою, та ведмедик сказав їй: «Твоя паличка може принести багато користі й добра! До речі, я дуже хочу їсти, чи не могла б ти мені начаклувати горщик меду? ». Лисичка подумала і відповіла: «Ще чого! Це моя паличка, що захочу, те й замовлю!», змахнула паличкою, та в думках подумала, що ведмедика треба провчити за зухвальство й косолапий миттю перетворився на великий камінь. Лисичка спочатку злякалася, а потім подумала, що так можна зачаклувати всіх тварин у лісі і ніхто не буде заважати їй користуватися чарівною паличкою, і буде вона одна господарювати у цілому лісі. Руда знала, в цей час звірі збираються на галявині і готують смачний обід. Вона тихенько підкралася до галявини та побачила тварин, які весело гомоніли, готуючи страви. Дочекавшись доки друзі почнуть по одному розходитись по своїх домівках, вона по черзі зачаклувала їх. Зайчик-вуханчик залишився один на галявині, бо сьогодні була його черга мити посуд. Зайчик відчув щось недобре і побіг перевірити, як там його найкраща подружка Білочка-вертілочка. По дорозі до неї на його шляху постійно траплялися грудки каміння, в одному камені він впізнав риси своєї подружки і раптом почув за спиною голос: «Привіт зайчику, що трапилось?» - це був старичок-Лісовичок. Зайчик розповів дідусеві про камені і про те, що зникли всі його друзі, а в одному камені він впізнав свою подругу-білочку. Лісовичок зажурено опустив голову й промовив: «Знаю я, що трапилось! Це Лисичка-Чарівничка не послухала моєї поради та пихатість і небажання ділитися погубили її, вона перейшла на бік зла і зачаклувала твоїх друзів, перетворивши їх на камені. Та не сумуй, я знаю, як допомогти і повернути твоїх друзів, і лисичку врятувати від чар». Лісовичок розповів зайчику, що йому треба знайти лисичку і коли вона махне паличкою, сказати такі слова: «Стань паличка на бік добра, бо стала лисонька вже зла. Я буду звірям помогать, з полону буду визволять!». Зайчик миттю побіг до лисичкиної хатинки і побачив як вона ходила і пишалася собою, помітивши Вуханчика сказала: «Я і забула зовсім про тебе, ще одного камінчика в лісі не вистачає», і змахнула паличкою та Зайчик швидко промовив необхідні слова і паличка опинилася в лапках сірого. Зайчик дуже побажав, щоб лисичка знову стала дружньою та доброю, а друзі-звірі повернулися у свій звичний вигляд. Зайчик так сильно цього побажав, що миттю все так і сталося. Стали вони знову жити в злагоді та мирі, а Зайчик-Вуханчик став лісовим чарівником і за допомогою своєї чарівної палички робив тільки добро і допомагав лісовим жителям.

Бобик Дар’я ,

учениця 9класу.

МОЛОКО.

На краю села, в старій обшарпаній хаті жила велика сім’я. Жили у цій хаті і баба з дідом, і батько з матінкою, і двоє синочків: старший Микита та менший Остап.

Батько з матінкою трудилися цілими днями, та грошей не вистачало. Ледь-ледь кінці з кінцями зводили. Батько працював на фермі, а мати доглядала за старою бабусею, у якої була корова і якій було важко самій по господарству. Колись приїхав за бабусею син та забрав її до міста жити, а старенька на знак подяки, що молода жінка доглядала її віддала їй свою корову.

Остап був добрий, чуйний хлопчик і тому одразу сказав матінці, що буде допомагати їй з коровою, буде ганяти її пасти. Матінка погодилась та Остап був ще малий, тому з ним мав ходити Микита, а останній був страшенний ледарь. Малий Остап завжди все робив за старшого брата і ніколи не видавав, що той тільки те й робе, що байдики б’є. Микита ж навпаки завжди підставляв Остапа та знущався над ним.

Вже настала осінь, листя на деревах пожовтіло. Остап любив пасти корову восени, він дивився на дивовижні кольори дерев та уявляв, що потрапив до чарівної країни. Одного дня настала черга хлопців йти пасти корів. Матінка пообіцяла, що на обід спече братикам запашний каравай, та принесе молока, що корова дала вранці. Остап був щасливий, бо дуже любив молоко, яке давала їх корова, та ще й з запашним хлібом. Цілий день малий Остап сумлінно виконував свою роботу, а до Микити прийшов друг та вони програли цілий день камінцями. «Я хочу молока!», - сказав друг Микити. «Допоможи мені провчити малого, тоді віддам тобі своє молоко», - відповів Микита. «А що треба робити?», - запитав хлопчик. Микита щось прошепотів другові на вухо, вони засміялися, вскочили та побігли. Микита з другом підбігли до корови та з силою вдарили її по заднім ногам, корова злякалася і побігла в очерет, потім вибігла і помчала в сторону села. Малий Остап біг за коровою і кричав, щоб вона зупинилася, проте тварина вже була в селі і зупинилася тільки тоді, коли знесла огорожу одних із жителів села. Жителька хати помчала по матінку Остапа, коли ж розгублена мати прибігла, то вже й прийшов Микита. «Що трапилося, хлопці?!», запитала матінка. «Остап злякав корову й вона сказилася!», з підлим обличчям відповів Микита. «Це правда, Остапе?», суворо запитала мама. Малий Остап знову не схотів видавати підлого брата і відповів, що то була правда. Матінка суворо глянула на малого, забрала Микиту додому їсти каравай з молоком. Малий Остап лишився один клепати огорожу.

Мавріц Дар’я ,

учениця 9 класу.

Краплинки золота.

Похожее изображениеВ одній хатині, на окраїні села, жила бідна родина і жив у тій родині хлопчик Омелько. Вийшов якось вранці Омелько на подвір’я та побачив золоті росинки. Зрадів Омелько, назбирав повний кошик золотих росинок. Тато Омелька поїхав до міста та й продав золото багатому ювелірові. З усіма грошима пішов батько на базар та купив коня з бричкою, корову, свиней та курей. Стала тепер родина Омелька жити у достатку. Корова давала молоко, мама Омелька продавала молоко та ще й собі лишалося. Тато Омелька возив бричкою людей на базар, за що ті йому гроші давали. Так і жили собі в добробуті. Омелько виріс, оженився й народився в нього свій син. Кожного вечора розповідав Омелько синові історію, як чарівна роса змінила його життя на краще.

Швець Олена ,

учениця 9 класу.

Кiлькiсть переглядiв: 83

Коментарi